Збройні сили США, Великобританії, Канади, Австралії, Нової Зеландії (АВКАНЗ) і країн-партнерів НАТО активно працюють над модернізацією мобільних центрів бойового управління. Defense Express пропонує своїм читачам матеріал популярного видання Armada International, який дає уявлення, які висновки з сучасних війн та конфліктів в цьому контексті зробила армія Канади та інші провідні країни світу. Сьогодні публікуємо 1 частину огляду.
Вже майже два десятиліття тривають військові операції проти антиурядових угруповань в Афганістані і Іраку. Цей період характеризується поступовим переходом від мобільних пунктів бойового управління до стаціонарних центрів. Це стало можливим завдяки їх оснащенню швидкісними каналами широкосмугового зв'язку в рамках систем командування та управління (С2), пов'язаних з аналогічними системами вищих рівнів управління на відповідних ділянках ТВД. Ці системи підтримували стандартний набір функцій, в тому числі телефонний зв'язок по інтернет-протоколу, обмін електронними повідомленнями, підтримку офісної оргтехніки, а в багатьох випадках і функції відеозв'язку в реальному часі. Більшість з них представляли собою серійні цивільні системи (в тому числі на базі операційних систем Windows та CISCO) з встановленими на них спеціальними програмними засобами військового призначення.
Спочатку система С2 канадського контингенту функціонувала окремо від вищої системи С2 коаліційних сил (зокрема Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані ISAF), тобто мала власний канал зв'язку з командуванням операцій. Однак врешті решт кілька таких систем були об'єднані в єдину мережу, нині відому як автоматизована система командування, управління, зв'язку та розвідки Сил НАТО в Афганістані (Afghanistan Mission Network, AMN). Ці серійні системи були здебільшого стаціонарними. При цьому окремі сегменти можна було перебазувати в інші райони. Але для цього їх потрібно було спочатку спеціально деактивувати, а потім перезапустити на новому місці, що вимагало великої кількості часу. Ці штабні системи розташовувалися в будівлях на території головних військових баз, зокрема, бази сил ISAF в Кандагарі і баз передового розгортання. Зв'язок між цими базами здійснювався за допомогою стаціонарних супутників і каналів зв'язку УКХ діапазону, а сьогодні для цього використовуються і місцеві мережі, розташовані на території Афганістану. Цілком зрозуміло, що цей зв'язок здійснювався тільки в закодованому форматі.
Військові операції коаліційних сил на території Афганістану і Іраку тривають по сьогоднішній день. Однак після російського вторгнення в Україну всім стало очевидно, як важливо забезпечити можливість переміщення сил і засобів в умовах вогневої протидії противника, що володіє рівними або практично рівними спроможностями. Збройні сили АВКАНЗ і НАТО і раніше працювали в цьому напрямку, проте цей процес значно прискорився саме з початком російсько-української війни.
Публікація по темі: ПРАГНЕННЯ ПЕРЕВАГИ: НА ЦЕ СКЕРОВАНА ТРЕТЯ СТРАТЕГІЯ КОМПЕНСАЦІЇ, ЩО НИНІ ВТІЛЮЄТЬСЯ У США
В інтерв'ю Armada International бригадний генерал канадських сухопутних сил Майкл Сент-Льюїс (Michael St-Louis), який нині обіймає посаду заступника командувача операціями 1-го корпусу Сухопутних сил США, заявив: «За п'ять років моєї діяльності на посаді командувача 5-й канадської механізованої бригади, а потім 1-го корпусу Сухопутних сил США я організував роботу штабу канадського контингенту в ході двох навчань, де я працював пліч-о-пліч з бригадними штабними структурами Великобританії, Австралії та США, а сьогодні - в складі штабу сухопутного корпусу США. Армії всіх країн АВКАНЗ сьогодні працюють над удосконаленням своїх бригадних центрів командування й управління в рамках загальної стратегії «розгортання - ведення бойових дій - досягнення перемоги над противником», хоча кожна армія використовує свої власні підходи. Тут задіяна велика кількість техніки, мереж зв'язку, робочих місць і особового складу. Хоча глобальна загроза з боку ІДІЛ і екстремістських угруповань зберігається, ми маємо дивитися в майбутнє і бути готовими до протистояння з більш складним супротивником, а для цього наші бригадні центри С2 мають бути достатньо ефективними для забезпечення і підтримки сучасних рішучих дій».
Якщо говорити в контексті канадських сухопутних сил, то, за словами генерала Сент-Льюїса, «потреба в перегляді підходів до організації та оснащення командно-штабних структур бригадного рівня виникла в зв'язку з тим, що ті види озброєнь і військової техніки, які використовувалися в ході військових дій в Афганістані, можуть виявитися не цілком ефективними в протистоянні з майже рівним по силі противником, а до такої загрози ми повинні бути повністю готові». «У Валкарт'єрі (Квебек) ми активно працювали над переглядом організаційної структури штабу бригади та його здатності працювати з існуючими та перспективними системами командування й управління при збереженні мобільності на полі бою. На другому році моєї служби на посаді командувача ми брали участь в оціночних військових навчаннях Army Warfighter Assessment 17 в Fort Bliss (шт. Нью-Мексико), що дозволило нам створити головний штаб нашої бригади з повністю новим обладнанням. Воно складалося з автономних модулів складаної конструкції для зручності транспортування, здатних забезпечувати всі функції, необхідні для здійснення командування та управління наземними операціями. Я вважаю, що постійна робота, яку проводить Канада у сфері модернізації військового вантажного автотранспорту і наших мереж командування та управління, дозволить нашим бригадам ефективно діяти в комплексному бойовому просторі в умовах сучасної конвенційної війни».
Новина по темі: КЕРІВНИКИ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ ТА КАНАДИ ОБГОВОРИЛИ ПРОЦЕС ПЕРЕХОДУ СВ ЗСУ НА СТАНДАРТИ НАТО
Одним з головних завдань збройних сил країн АВКАНЗ і НАТО є переформатування систем командування й управління з метою переходу від переважно голосового зв'язку до систем, що поєднують у собі спроможності для передачі даних та голосових повідомлень. Однак не існує якогось стандартного або простого способу передачі тактичних даних командно-штабним структурам, що діють беспосередньо на полі бою, а не базуются в стаціонарних центрах. Таку роботу ще часто називають «дигіталізацією» командування й управління. Однак питання досягнення сумісності стандартів дигіталізації армій різних країн світу значно ускладнюється тим, що кожна країна створює й використовує цифрові тактичні мережі за своїми власними стандартами, а потім ці розрізнені мережі намагаються поєднати і змусити їх працювати одна з одною.
Одна з проблем полягає в тому, що в більшості країн НАТО для зв'язку між підрозділами батальйонного рівня і нижче застосовується обмежений рівень секретності, в той час, як в країнах АВКАНЗ мова вже йде про високий рівень секретності. Таким чином, досягнення сумісності систем окремих країн стає серйозною проблемою.
Публікація по темі: ЗАБЕЗПЕЧИТИ МАЙБУТНЄ
Проблема закупівлі цифрових систем мережевого зв'язку
Закупівля високотехнологічних військових систем командування й управління, побудованих на базі технологій, що дуже стрімко розвиваються, представляє певну проблему з точки зору процесу військових закупівель в цілому. Справа в тому, що процес військових закупівель орієнтований здебільшого на закупівлю обмеженої кількості таких великих і дуже дорогих систем, як літаки, танки чи кораблі. Після придбання такі платформи, як правило, експлуатуються протягом 20-ти і більше років і можуть піддаватися незначній модернізації. Тому закупівля таких систем вимагає прийняття дуже продуманих і зважених рішень, які повинні забезпечити ефективність витрачання бюджетних коштів.
Однак обладнання для систем командування й управління С2 і автоматизованих систем командування, управління, зв'язку та розвідки C4ISR складається з безлічі невеликих, відносно недорогих компонентів, які постійно змінюються та вдосконалюються. Тому такі закупівлі вимагають зовсім іншого підходу. Такий прогресивний підхід пропонує нова оборонна стратегія Канади «Сила, безпека, співпраця» ( 'Strong Secure and Engaged), яка ставить на чільне місце стимулювання інновацій в канадській оборонної промисловості та прискорення процесу оборонних закупівель. Цілком ймовірно, що кожні 7-10 років буде виникати потреба в серйозних капітальних вкладеннях у розвиток програмного і апаратного забезпечення для виведення цих систем на новий рівень розвитку. Потім щороку необхідно буде фінансувати проекти з модернізації відповідного обладнання по мірі розвитку нових технологій. Це буде сприяти і розвитку такого важливого напряму, як захист від кібернетичних загроз. Це вимагає прийняття гнучких підходів до питань розвитку програмного забезпечення і систем в цілому.
За словами начальника одного з управлінь Міністерства національної оборони Канади підполковника Іана Грехема (Ian Graham), «Стратегія «Сила, безпека, співпраця» визначає довгостроковий план дій, фінансування і загальні принципи, які дозволять Сухопутних силам Канади постійно вдосконалювати свої спроможності. Якщо говорити про мобільні пункти командування й управління тактичної ланки, то пріоритети починають зміщуватися від питання «які сили і засоби ви розміщуєте і використовуєте сьогодні?» до питання «що ви робите для реалізації програми постійного розвитку?». «Якщо армія закуповує не той танк, який їй потрібен, цю помилку зможе виправити тільки наступне покоління. І навпаки, якщо оптимальну систему С2 не вдасться отримати протягом щорічного модернізаційного циклу, то ситуацію можна буде виправити вже в наступному році. Якщо на створення «оптимальної» системи піде п'ять років, до моменту її появи вона вже встигне морально застаріти. Безумовно, ретельне планування є необхідним, оскільки йдеться про великі обсяги бюджетного фінансування, проте знизити ризики можливо за рахунок регулярних закупівель невеликих систем і безперервної модернізації».
За матеріалами видання Armada International,
Dr. Joetey Attariwala
Продовження читайте завтра
Публікації по темі:
ВІРТУАЛЬНІ БОЇ ЗА РЕАЛЬНИМ СЦЕНАРІЄМ
БОЙОВІ ДІЇ У МАЙБУТНЬОМУ: АМЕРИКАНСЬКА РЕДАКЦІЯ
