Головною зброєю інформаційної війни є власні сенси, власні змісти, розумний, керований, високоточний контент. Про те, як воювати за допомогою головної зброї сучасності - монографія «Комунікаційно-контентна безпека: проблематика, підходи, етапи становлення»
Ми живемо у часи динамічного розвитку епохи геостратегій, де національний інформаційний простір є постійним полем битви. На цьому полі треба вміти надійно захищатися, відбивати атаки ворога, атакувати і перемагати. Це – сенс інформаційної безпеки, яка значно ширша, ніж лише одна її складова – кібернетична безпека. Головною зброєю інформаційної війни є власні сенси, власні змісти, розумний, керований, високоточний контент.
Проте зброя є ефективним засобом стримування і переваги, коли її використовують вірно, за перевіреними алгоритмами та методиками. Про основи володіння головною зброєю сучасності - нова монографія «Комунікаційно-контентна безпека: проблематика, підходи, етапи становлення», яку підготували та видали науковці Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Григорій Любовець та Валерій Король.
Інформаційна безпека, на думку авторів, є паритетним поєднанням двох складових: кібербезпеки і комунікаційно-контентної безпеки. При цьому поняття “інформаційна безпека” має не лише отримати чітке законодавче визначення, а й фіксацію її стану як сукупності двох зазначених складових. Інформаційна безпека (кібер плюс комунікаційно-контентна) нині стає визначальною сферою цивілізаційного вододілу, де з одного боку надбання людства за попередні віки і перспектива мирного життя, а з другого – неоварварство, найяскравіше представлене путінським режимом та його геостратегічними сателітами. Не визнавати цього є неприпустимою помилкою з точки зору сучасного державотворення і як мінімум методологічною – з позиції усвідомлення і розуміння складних процесів і явищ сьогодення. Саме так ставлять це питання автори монографії.
Варто зазначити, що Г. Любовець і В. Король розглядають проблематику комунікаційно-контентної складової інформаційної безпеки за досить тривалий часовий термін – п’ятнадцять років. Оскільки раніше частина досліджень не планувалася до оприлюднення, автори відмовились від тематичного викладення матеріалу і застосували хронологічний, де саме послідовність розвитку і розуміння багатьох аспектів визначеної теми формує предметну уяву про поетапний стан інформаційного простору країни і його зміни. Це дає читачу можливість поступового занурення в атмосферу часу та тематики і одночасно зумовлює поступове й логічно організоване з’ясування, характеристику, аналіз та шляхи вирішення конкретної проблеми – застосування принципів комунікаційно-контентної безпеки у протидії державі-агресору – путінській Росії.
Структуру монографії становлять передмова (вступ), два розділи, висновки до кожного розділу та загальний висновок, а також список використаних джерел.
Перший розділ монографії – «Прогнозний розвиток інструментів медіаринку (2002 — 2014 рр.)» – розкриває історичний аспект функціонування інформаційного простору України до 2014 року, зокрема діяльність інформаційних структур Міністерства оборони України через призму комунікаційно-контентної безпеки. Другий розділ – «Розуміння сучасного стану інформаційного простору України як арени гібридно-месіанських агресій глобального гібридного тероризму для глобального домінування епохи тотального цинізму в планетарних масштабах мирної цивілізації. Підходи. Варіації. (2014—2017 рр.)» – розкриває технологічні аспекти протидії агресору. Пропонується нове бачення цієї проблематики та авторський глосарій, який розроблявся у процесі потоково-лабораторного дослідження протягом останнього часу та робота над яким триває. Дається також порівняльний аналіз розвитку окремих сегментів інформаційного простору.
Особлива увага приділяється комплексному функціонуванню сектору безпеки і оборони держави, який пропонується розглядати (за умови законодавчого визначення) як мультифункціональний. Такий підхід до теми національної безпеки держави, запропонований авторами, міг би стати потужним поштовхом для розвитку і навіть модернізації державних інститутів загалом.
Функціонал безпекового сектору у монографії розглядається в парадигмі майбутніх викликів, ризиків та загроз державності. Науковці пропонують шкалу індикацій публічних негативів, що продукуються в світовому інформпросторі, підходи і деякі механізми їхнього перетворення в позитив. Паралельно дається характеристика роботи з публічними позитивами, чому зазвичай ніхто не приділяє необхідної уваги. За основу пропонується взяти перспективний масштаб від геостратегічних динамік та глобалізованих масштабів втручання в суспільно-антропологічні реалії середовищ життя до соціолінгвістичного, соціоантропологічного маркування глобальних викликів, ризиків та загроз цивілізаційного характеру в межах континенту та світу.
Серед іншого, наголошується, що зараз інформація як така (одинична), навіть сенсація, втратила своє виняткове значення і вагу. Інформпростір заполонили динамічні інформаційні потоки і ми можемо потонути в цій лавині. До того ж, в цих потоках досить потужно представлені путінські креативно-технологічні центри, які продукують різноформатні і різнорівневі інформаційні сценарії, що накривають певну територію, соціальну страту і навіть за окремими темами — цілий світ. З цим ми щоденно зіштовхуємося ось уже п’ятий рік, а фактично – весь період незалежності України.
Для ефективного випереджального функціонування загальнодержавної системи комунікаційно-контентної протидії агресору пропонується застосовувати нові, практично опрацьовані Г. Любовцем і В. Королем інформаційні технології. З використанням можливостей розробленої інформаційно-технологічної бази даних вони дозволяються режимі доби (обов’язковий вимір відстеження ситуації і реагування) здійснювати контекстний аналіз інформаційних резонансів, який, образно кажучи, створює можливості бачення сьогодні на завтра і післязавтра. Такий підхід – прогнозно-креативна аналітика – кардинально відрізняється від усталених моніторингових систем, де все побудовано на так званих тегах, тобто ключових словах, що шукають необхідну інформацію у вузько визначеному сегменті інформаційних полів.
З використанням можливостей нової технології можна здійснювати контекстний аналіз інформаційних резонансів, який, образно кажучи, створює можливості бачення сьогодні на завтра і післязавтра.
Особливої уваги заслуговує дослідження новітніх процесів і явищ в Україні і світі, народжених різноформатними гібридно-месіанськими агресіями путінського режиму. Спираючись на достатній фактичний матеріал автори пропонують розглядати ці агресії як напрями практик глобального гібридного тероризму (ГГТ), апологетом якого виступає нинішня Московія в масштабах політичного режиму путінської РФ. ГГТ визначається як багатоформатний, постійно мінливий процес і одночасно інформаційно-технологічний комплекс творення мультифункціональних моделей, форматів, стандартів, регламентів, стилів продукування тероризму геостратегічного рівня. Автори визначають і обгрунтовують більше десяти проявів глобального гібридного тероризму, які вони дослідили.
Для спеціалістів з питань інформаційної безпеки (та й законодавців теж) фаховий інтерес представляє трирівневий глосарій, представлений за періодами 2002-2010, 2014-2015, 2016-2017 років. Якщо спочатку він подається як термінологічний словник, то згодом — як понятійні орієнтири-характеристики розумінь комунікаційно-контентної безпеки.
В першому підході до термінології автори дають характеристику понять, що відносяться до інформаційного простору, наприклад “інформаційне поле”, “інформаційний резонанс”, рейтинг публічної присутності”, “інформаційний аудит” тощо. В подальшому відбувається дослідження сутності і перспективності таких явищ як “Майдан”, “гібридно-месіанські агресії путінської Росії”, “комунікаційно-контентні агресії”, “комунікаційно-контентний дизайн”, “мілітарно-безпекові потоки”, “комунікаційно-контентні парадигми”.
Монографія лише окреслює визначену тематику, яка розкривається в композиціях розумінь новітніх термінів. Це зазначають і самі автори. Але ця монографія - лише початок досліджень і фундаментальних розробок в царині публічного негативу, різновидів комунікаційно-контентного дизайну, прогнозно-індикативної аналітику в парадигмі КАІР, перманентної кризовості публічності як умови та мотивації публічності тощо. Однак уже зрозуміло, що реалізація технологічних підходів, запропонованих авторами та тих, які будуть дослідженні, потребує організаційного та нормативно-правового забезпечення національного рівня.
Володимир ТКАЧ
Публікації по темі:
КІБЕРБЕЗПЕКА СУЧАСНОЇ ПОВСЯКДЕННОСТІ – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД
НОВА КІБЕРСТРАТЕГІЯ США: ПЛАНИ І ЦІЛІ
«СВІТ СТОЯТИМЕ НА МЕЖІ ЯДЕРНОГО КОНФЛІКТУ» - ЕКСПЕРТ ПРО НОВУ ГОНКУ ОЗБРОЄННЯ
ЧИ СТАНЕ ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ НОВИМ СТРАТЕГОМ НАТО?
