Практика застосування роботів військового призначення у сучасних військових операціях, що проводяться провідними країнами світу, яскраво засвідчила можливість їх використання для виконання широкого спектру різноманітних завдань. Натомість в Україні, де на сході зберігається військова напруга та існує гостра проблема у вирішенні питання розмінування місцевості, процес оснащення військ різноманітними роботизованими платформами (РНП) триває достатньо кволо.

Роботизовані наземні платформи.

Практика провідних країн

Останні кілька років спостерігається поява різноманітних безпілотних роботизованих наземних платформ, зокрема, дистанційно керованих роботів та роботизованих систем управління транспортними засобами. При цьому спектр їх використання з кожним днем розширюється. Якщо раніше більшість РНП вирішували завдання пошуку та виявлення фугасів та мін, а в деяких випадках їх розмінування, то сьогодні вже є машини, здатні самостійно обходити стаціонарні та рухомі перешкоди, виявляти порушників на віддаленні щонайменше 300 м., мати різноманітне озброєння та спеціалізовану апаратуру.

На сьогодні існує кілька варіантів класифікації роботизованих платформ в залежності від:

- завдань, які вирішуються (розмінування, розвідка та спостереження, знищення вогневих позицій противника, вогневого прикриття, транспортування (перевезення вантажів) тощо), від габаритів (легкі, середні, важкі),

- від способу транспортування (переносні та транспортовані),

- від способу керування (дистанційне, автономне, змішане), тощо.

Буквально в останні роки з'явився ще один напрямок у розвитку наземних роботизованих систем, що дозволяє екіпажу звичайної бойової машини у разі потреби покинути борт і використовувати її як дистанційно керовану платформу.

Безперечним лідером в сфері створення РНП залишаються Сполучені Штати Америки, однак значні успіхи на сьогодні мають і ряд інших країн. Активно проводяться роботи в Канаді, Німеччині, Австралії, Великобританії, Польщі, Франції, Ізраїлі, Італії. При цьому основна увага приділяється створенню складних інтегрованих систем розвідки, систем управління та контролю, елементів штучного інтелекту, а також підвищенню ергономічності інтерфейсів людина-машина.

Якщо переважна більшість країн сьогодні шукають можливість для прийняття на озброєння РНП і поступово розширювати сфери їх застосування, то США вже зосереджені на оновленні та уніфікації наявного парку озброєння та військової техніки. Так, в рамках даних заходів, Сполучені Штати, як найбільший споживач роботизованих платформ, мають намір провести списання комплексів, які активно використовувались протягом останніх десятиліть та придбати системи, які мають більшу гнучкість відносно потенційних сфер їх застосування.

Вітчизняні реалії

Безперечно, Україна відстає не лише у питанні виробництва роботів, але й у їхньому використанні. Українські військові на передовій не мають на своєму озброєнні жодних розвідувальних РНП, які б можна було використовувати для проведення наземних розвідувальних операцій. Війська перебувають в обороні і не вживають активних дій, для чого можна було б використовувати, в тому числі, і розвідувальних роботів. Натомість гостра проблема постає в іншому.

Значна частина території, що примикає до окупованих територій Донецької та Луганської областей, замінована, що становить загрозу життю як військових, так і цивільних. За оцінками Державної служби надзвичайних ситуацій (ДСНС), приблизна площа території Донбасу, яка повинна бути перевірена на наявність вибухових пристроїв і боєприпасів, становить близько 7000 кв. км. Враховуючи практичний досвід виконання робіт у 2014 році, кількість тільки боєприпасів, не враховуючи різні міни і вибухонебезпечні пристрої, під час розмінування у 2015 році може скласти приблизно 70000-75000 одиниць. Так, лише ДСНС на звільнених територіях Донецької та Луганської областей було очищено близько 1860 гектарів територій, знайдено, вилучено та утилізовано більше 34 500 одиниць вибухонебезпечних предметів.

Якщо ж говорити про вибухові пристрої, які масово встановлюються російсько-терористичними військами на Донбасі, то, приміром, піротехніками було знешкоджено у 2014 році більше 600 одиниць спеціально встановлених пристроїв, у тому числі з дистанційним управлінням, протипіхотних і протитанкових мін, потужних бомб і т.і. При цьому, найбільшу загрозу становлять вибухові пристрої, які закладаються терористичними групами під виглядом побутових предметів та іграшок, які вбивають мирних мешканців, включаючи дітей.

При цьому, мова йде тільки про підконтрольні Україні райони регіону. Оцінити обсяги на окупованих територіях в нинішніх умовах досить важко, адже до них немає доступу.

Є й інші реалії, які слід враховувати. До моменту початку бойових дій на Донбасі на всій території України налічувалося 32 колишніх військових полігонів і різних ділянок загальною площею в 150000 гектарів, де знаходилися залишки вибухонебезпечних предметів (мін, бомб, снарядів і т.і.), в тому числі ще часів Другої світової війни. Крім того, значна частина морського узбережжя України також забруднена вибухонебезпечними предметами минулих років, які залишилися після тривалих бойових дій. Це досить великий обсяг роботи, який необхідно проводити спеціальним піротехнічним підрозділам протягом навіть не років, а десятиліть.

Для цього в Україні є певна система структур і організації, що займаються розмінуванням. Є підрозділи в СБУ, Міністерстві оборони, МВС, ДСНС, Державній службі транспорту. Крім того, в країні є і спеціалізовані підприємства, наприклад, «Укроборонсервіс», яке також має відповідний персонал і технічну базу для проведення розмінування. Кожен з цих підрозділів виконує суто своє завдання. Так, наприклад, Державна служба транспорту відповідальна за безпеку, в першу чергу, транспортних магістралей, ДСНС – розмінування по всій території країни різних об'єктів цивільної інфраструктури, а МО України – розмінування/мінування у районі безпосереднього зіткнення військ. Кожна з цих структур має у своєму складі не тільки підготовлений і перевірений у миротворчих операціях закордоном і в процесі розмінування на території України персонал, але й обладнання, необхідне для виконання поставлених завдань.

Однак в умовах, в яких перебуває Україна, коли зона присутності вибухонебезпечних предметів не скорочується, а навпаки зростає, коли доводиться використовувати застарілі засоби розмінування, а фінансових можливостей на проведення відповідних робіт постійно не вистачає, провести повну «зачистку» місцевості максимально ефективно, безпечно для життя населення і піротехніків та в короткий час надзвичайно складно.

Саме тому Україні слід шукати більш раціональні і продуктивні способи вирішення цієї проблеми, в тому числі за рахунок запозичення досвіду іноземних країн, які в аналогічних обставинах інтенсивно використовували нові технології. Серед них – застосування різноманітних роботів як для розвідки місцевості, так і для її розмінування. Крім того, в Україні нарешті має з'явитися єдиний координаційний центр, здатний встановити чіткий порядок взаємодії всіх структур, що працюють у напрямку розмінування, і розробити план дій на майбутнє, включаючи питання оснащення підрозділів різноманітними роботизованими платформами. 

Олексій СЕРДЮК